Повне поетичне зібрання творів

ALBAS представляє албанською мовою всю творчість Васко Попи в перекладі Бена Андоні. Це кілька років важкої праці, яка включала багато порівнянь і консультацій, а також аналізу, щоб передати його надзвичайно складну поезію. Не відомо, чому в його поезії такий великий цикл про гру. Не відомо також, що він думав у своїй самоті і чого боявся найбільше. Не відомо і чого він прагнув. Не відомо. Не відомо, отже.

Принаймні Васко Попа сам ніколи не дає нам цієї можливості. Ми знаємо, добре знаємо, що його поезія дарує тремтіння, яке небагато хто з його балканських колег може передати. Це ми знаємо добре. Ми, люди. Васко Попа мав усвідомлювати все це. Також щодо себе самого. Тому не було потреби бути персонажем. Персонажі були в його поезії. З тривогами. Сумнівами і тугою. Поезія, здається, була місцем, де він виливав отруту свого страшного неспокою.

Екзистенційна тривога, прихована сучасною поезією, відкритою для різних критиків, які з оптимізмом дивляться на нове покоління письменників у повоєнні роки в колишній Югославії. Але цей провінціал ще не встиг висловитися. Цикл віршів, де в основі народні ігри, приховує незвичайне мистецтво. Тривога гри, людини, яка непомітно хоче щось «вкрасти», не вдасться, якщо ти не спиш. Ти б'єш і ловиш, але обережно — тримай ногу глибоко, каже Попа устами одного зі своїх віршових рядків.

Поет відходить і прямує в інші щілини «гри», де чекає когось іншого, щоб той вирвав його тривогу, і де з цікавими очима переслідуємо його й ми. Вони переслідують. Ми переслідуємо. Він відходить. Тихо. Але часто нагадує нам, що життя — велика гра, в яку треба грати обережно. Васко Попа був одним із засновників Академії мистецтв і наук Воєводини, заснованої 14 грудня 1979 року в Нови-Саді.

Його перший лауреат премії «Бранко» за поезію, заснованої на честь місцевого поета Бранко Радичевича. У 1957 році він отримав іншу премію за поезію, так звану премію «Змай» на честь поета Йована Йовановича Змая. У 1965 році отримав також державну австрійську премію за європейську літературу. А у 1976 році йому присудили премію «Бранко Міляković», до якої в 1978 році додали ще орден Югославської держави AVNOJ. Останньою відзнакою був 1983 рік, коли мала бути вручена літературна премія «Скендер Куленович».