Сім вікон

Роман «Сім вікон» є розповіддю про родину автора, побудованою не хронологічно, а психоретроспективно. За опорні точки світу автор бере три важливі зрізи емоційної пам'яті: дитинство, передчасну смерть батька та теперішнє як роздоріжжя. Через «кілометрові стовпи» пам'яті автор водночас малює духовні обличчя відповідних епох через себе та своїх близьких, розглядаючи їх як об'єкти і суб'єкти албанського суспільства в найширшому сенсі слова, з їхньою драматичністю, індивідуальними рисами та несподіваними поворотами долі в політично експериментальній і авантюрній країні, де свобода, гідність, ідеали й надії знецінюються, ламаються, топчуться. Манера оповіді наближає та зближує читача з персонажами і їхніми переживаннями, відкриваючи більше, ніж родинну сагу: албанський пейзаж між двома останніми століттями.