Гоміння цвіркунів

“… Невимовна тиша одягала їхні звуки в божественний одяг. Вони проникали в плоть і душу, так що було неможливо не піднятися і не провести їх очима, поки вони зникали вдалині, у темряві. Це був також час, коли всі збиралися біля вогнища. Вони світилися або чорнішали будинки, залежно від долі, яка їм випала. Але димарі всі гули, і та частина неба вкривалася димним шаром моху, ніби щоб усе накрити й приховати.

Точно під димом, у годину жару вогню, Афіна виходила на порожні вулиці. …”