Egrushja

«Я пишу, бо люди не мають терпіння дослухати мої думки до кінця; кожен хоче говорити сам: бла, бла, бла!… Так цвірчать жовтороті пташки з відкритим дзьобом. Якби мене слухали, коли я говорю в кав'ярні, на вулиці чи будь-де ще, я б взагалі не писав. Я хочу висловити біль. Бо біль гірший за море: у ньому можна потонути, навіть сидячи на березі. Папір терплячіший: я його катую, гвалтую, і він ніколи не скаржиться. Ніколи я не знаю, чи подобається йому те, що я йому кажу, чи ні. Він не схожий на тих канарок у мотелях, що лише цвірінькають і хочуть зернят ячменю від ранку до вечора. Він — чудова німа жінка. Плодь її, скільки душа забажає, сій на неї зерна літер, вона лише розквітає й розмножується. Спробуй так зробити з жінкою!»