Вершина мандрівника

«Якби море змогло вкрити гору, тоді б і ми більше не існували», – каже старий білий Сео Врето, сидячи на Вершині мандрівника. Давнина. Сьогодення. І майбутнє. Час тече невпинно. А «часи» диктатур здаються так зневажливо малими, попри сліди й втрачені жертви, перед ЧАСОМ і ЖИТТЯМ.

Гора не вкривається, людина не стає нелюдиною, мистецтво не стає казармою.

У 1980 році Петро Марко отримав завдання написати роман з автокритичним духом про його попередні дії як письменника й батька, який міг би слугувати підставою для його реабілітації. І він написав роман «Вершина мандрівника» у формі політичного трактату про комуністичний тоталітаризм, що є й власною драмою письменника Петро Марко…